Коли коментатор називає змішані єдиноборства новим видом спорту, він трохи поспішає. Схожі поєдинки збирали повні трибуни ще тоді, коли до першого турніру в клітці залишалося двадцять чотири століття.
Греки називали це панкратіон і включали в програму Олімпійських ігор нарівні з бігом та метанням диска. Розберемо, як виглядали ті бої, за якими правилами вони проходили і чому сучасні бійці фактично повторюють античну формулу.
Що таке панкратіон і звідки пішла назва
Слово складається з двох частин: «пан» — усе, «кратос» — сила. Разом виходить щось на кшталт «усією силою» або «всіма способами».
Назва описує суть точно. Учасник міг бити, боротися, кидати суперника й душити його — у межах кількох заборон, про які трохи нижче.
До програми Олімпіад цей вид увійшов у 648 році до нашої ери, на тридцять третіх іграх. До того на змаганнях уже були кулачний бій і боротьба, але вони працювали з різними наборами технік.
Третій варіант між боротьбою і кулачним боєм
Грецька система єдиноборств була влаштована логічно. Кожна дисципліна закривала свою частину поєдинку, і pankration з’явився там, де ці частини потрібно було з’єднати.
| Дисципліна | Що дозволено | Чим завершувався бій |
|---|---|---|
| Боротьба (пале) | захоплення, кидки | три результативні кидки |
| Кулачний бій (пігме) | удари руками | нокаут або відмова суперника |
| Панкратіон | удари, кидки, задушення, больові | здача суперника або нокаут |
Саме третій варіант виявився найпопулярнішим у глядачів. Переможці панкратіону ставали відомими по всій Греції, а їхні імена вносили до списків, які збереглися дотепер.
Найвідомішим із них вважають Полідама з Скотуси, чемпіона 408 року до нашої ери. Про нього писали, що він переміг у сутичці лева, і це один із перших прикладів того, як спортивна слава обростає легендами.
Правила античних поєдинків
Обмежень було небагато, і це головне, що шокує сучасного читача. Заборонялося лише два прийоми:
- вкладати пальці в очі суперника;
- кусати супротивника під час сутички.
За порушення суддя бив винного довгим прутом, і повторення могло коштувати перемоги. Усе інше — удари ліктями, коліньми, захоплення за кінцівки, задушення — входило в арсенал.
Бій тривав без раундів і без обмеження часу. Він закінчувався, коли один із учасників піднімав руку з витягнутим вказівним пальцем — античний аналог сучасного тапу.
Історія спорту рухається по колу частіше, ніж нам здається: змінюється форма, суть залишається.
Ваги, рингу й рукавиць не було
Вагових категорій греки не знали. Учасники тягнули жереб і могли зустрітися з суперником удвічі важчим — саме тому в цьому виді традиційно домінували великі атлети.
Бій проходив на майданчику, посипаному піском. Бійці виступали без одягу, змащуючи тіло оливковою олією, а потім присипаючи його піском, щоб захоплення взагалі були можливими.
Існував і окремий формат — ано панкратіон, поєдинок виключно в стійці, без переходу на землю. Його використовували здебільшого для тренувань і показових виступів.
Техніка, яку відновили за вазами й текстами
Уявлення про античні прийоми склалося не з припущень. Розписи на амфорах, скульптура й описи авторів на кшталт Павсанія дають достатньо матеріалу для реконструкції.
На зображеннях чітко видно захоплення за кисть із виведенням суперника з рівноваги. Цей рух практично збігається з тим, що сьогодні називають важелем на зап’ястя.
Окремо виділяють задушення передпліччям ззаду — його малювали настільки часто, що дослідники вважають цей прийом основним способом завершити бій. Сучасний аналог відомий кожному, хто тренував греплінг.
Збереглися й назви прийомів. Наприклад, «клімакісмос» описував положення, коли боєць видирався суперникові на спину й обвивав його ногами — те саме, що зараз називають бек-контролем.
Ударна частина була простішою. Греки били переважно прямими й розмашистими ударами відкритою долонею, бо голий кулак об череп ламається швидше, ніж здається.
Чому панкратіон вважають попередником MMA
Схожість помітна не в деталях, а в самій логіці змагання. Обидва формати ставлять те саме питання: що станеться, якщо не обмежувати бійця однією групою технік. Спільні риси:
- поєднання ударів і боротьби в одному поєдинку без розділення на фази;
- робота на землі як повноцінна частина бою, а не пауза;
- здача суперника як легітимний і поширений спосіб завершити сутичку;
- задушливі та больові прийоми в арсеналі обох напрямів;
- мінімальний список заборон замість детального регламенту дозволеного.
Різниця теж очевидна. Сучасні правила додали раунди, вагові категорії, рукавиці, лікарський контроль і десятки заборонених дій, яких греки не знали.
Ще одна відмінність стосується мети. Античний поєдинок був частиною релігійного свята на честь Зевса, сучасний бій — комерційна подія з телетрансляцією.
Занепад і повернення виду
Після заборони язичницьких ігор наприкінці четвертого століття панкратіон зник із офіційних змагань. Окремі елементи збереглися в народних формах боротьби, але цілісна система розпалася.
Інтерес повернувся у двадцятому столітті, разом із загальною цікавістю до античності. У 1960-х грецькі ентузіасти почали відновлювати техніку за описами й зображеннями на вазах.
Сьогодні існує сучасний спортивний панкратіон зі своїми федераціями, правилами та захисним спорядженням. Він проводиться в двох форматах — ударно-борцівському повноконтактному і більш обмеженому любительському.
В Україні напрям також представлений, змагання проходять на національному рівні. Якщо вас цікавить саме історична лінія єдиноборств, цей вид дає рідкісну можливість торкнутися її на практиці.
Панкратіон у підготовці воїнів
Спорт і військова справа в Греції існували поруч. Атлетичні майданчики були не розвагою, а частиною виховання чоловіка, який у будь-який момент міг опинитися в строю.
Спартанці тренували рукопашний бій без правил взагалі, тому на офіційні ігри їх часто не допускали. Логіка організаторів була простою: змагання мають правила, війна — ні.
Історики згадують епізод при Фермопілах, коли греки після втрати зброї билися руками й зубами. Це не була імпровізація — саме такі навички давало навчання в палестрі.
Прикладна лінія збереглася й пізніше. Македонська піхота Александра проходила подібну підготовку, і дослідники пов’язують поширення панкратіону на схід саме з його походами.
Для сучасного читача тут є практичний висновок. Розділення на спортивну й прикладну версію єдиноборства придумали не в двадцятому столітті — ця розвилка існувала завжди.
Що з античного досвіду працює дотепер
Греки емпірично знайшли те, до чого змішані єдиноборства прийшли заново в дев’яностих. Універсальний боєць у відкритому форматі виграє у вузького спеціаліста частіше, ніж навпаки.
Другий висновок стосується здачі. Правило, за яким учасник сам визнає поразку, зробило жорсткий формат прийнятним — без нього кожен бій закінчувався б серйозною травмою.
Третій — про підготовку. Античні атлети тренувалися системно, з тренерами, дієтою й циклами навантажень, і ця схема майже не змінилася.
Кожне покоління вважає свій спорт новим, поки не відкриє книжку про попереднє.
Як дивитися на єдиноборства після цієї історії
Панкратіон корисно знати не заради дат, а заради масштабу. Коли розумієш, що людство перевіряє ту саму ідею вже двадцять п’ять століть, сучасні суперечки про правила виглядають спокійніше.
Наступного разу, дивлячись бій, спробуйте помітити момент переходу від ударів до боротьби. Саме в ньому — те, заради чого греки колись придумали окрему дисципліну і вписали її в програму головних ігор свого світу.
